Історія розвитку шкільної психологічної служби
(ШПС)
За кордоном шкільна психологічна служба (ШПС) має досить тривалу історію. У США вона є однієї з найбільш перспективних і дієвих психологічних дисциплін. У 60-х роках створено організацію шкільних психологів, в 80-х рр. - Національну асоціацію шкільних психологів США.
Центральна функція ШПС у США, Англії, Франції - вимірювання та оцінка здібностей дітей з використанням тестів. Водночас практичні психологи цих країн відзначають недоліки тестування. Воно не визначає перспектив розвитку, вимірює переважно інтелектуальний аспект, погано враховують особливості учнів з різних соціальних верств населення (М.Торт, Е. Хайссерман, Б. Саймон). Тому сьогодні зростає значення інших напрямків роботи: виявлення конкретних труднощів окремих учнів з пошуком їх причин; психологічного консультування.
Певний досвід накопичений і в країнах Східної Європи - Чехії, Угорщині, Польщі, Болгарії. Там традиційно існували районні, обласні психолого-педагогічні центри або консультації в системі освіти. В колишній Чехословаччині у 1980 р. діяло положення про консультації з питань виховання. Основна функція психолога-консультанта визначається як психодіагностична. Психолог пропонує тип навчання, вибір професії, оцінює готовність до шкільного навчання.
У Росії перші спроби використання психології в навчанні та вихованні виникли на межі ХІХ-ХХ століть і були пов'язані з педологією - наукою про розвиток людини, яка охоплює всі її соціально-біологічні особливості.
Нищівна критика педології у 30-х роках ХХ ст. призвела до її заборони і до гальмування розвитку дитячої психології та практичної психології на наступні десятиріччя.
Вперше в СРСР ШПС почала створюватися в Естонії у кінці 60-х р. (Х. Й. Лійметс, Ю. Л. Сиерд).
У 1982-1987 рр. у Москві проведено експеримент по запровадженню в школі посади практичного психолога. Створено лабораторію психологічної служби школи у НДІ загальної та педагогічної психології.
У 1990 р. було розроблено "Положення про психологічну службу в системі народної освіти СРСР".
В Україні аналогічне положення вперше розроблено у 1991 р. Сьогодні діє положення, прийняте у 1999 році.
Роль ШПС
у вирішенні проблем школи
Для розуміння цілей і завдань роботи психолога в освітній установі важливим є вирішення принципового питання про взаємозв'язок педагогіки з психологією.
Педагогіка і психологія - науки, які тісно пов'язані між собою як змістом своїх предметів, так і історією розвитку.
Сформувалися два підходи до розуміння ролі психології при вирішенні проблем педагогіки:
- - психологія повинна досліджувати незалежну від педагогічної практики природу дитини, а педагогіка застосовує отримані знання у навчально-виховному процесі (Е. Мейман);
- - психологія повинна орієнтуватися на розвиток дитини у процесі її навчання і виховання. Як чітко висловився К.Д.Ушинський, психологія повинна вивчати дітей, виховуючи і навчаючи їх, для того, щоб виховувати і навчати, вивчаючи їх. Ця точка зору є прийнятою у вітчизняній психологічній та педагогічній науках.
- по-перше, взаємозв'язок педагогіки і психології передбачає розмежування між ними як науками, кожна з яких має власний предмет.
- Предмет психології - психіка дитини у закономірностях її розвитку. Педагогічний процес - умова цього розвитку.
- Предметом педагогіки є процес виховання і навчання в його специфічних закономірностях. Психічні властивості дитини - умови, які повинні бути враховані. Те, що для однієї з цих наук є предметом, для іншої виступає як умова (С. Л. Рубінштейн);
- по-друге, психологія розробляє власне психологічні проблеми навчально-виховного процесу, а не тільки і не стільки бере участь у вирішенні педагогічних.
- - встановлення причин різних труднощів у навчально-виховній роботі з дітьми різного віку;
- - подолання і профілактика відхилень в інтелектуальному й особистісному розвитку школярів;
- - допомога у розв'язанні складних питань міжособистісних відносин, конфліктних ситуацій у шкільному середовищі.
Розмежування педагогіки і психології залежить від розв'язання проблеми про співвідношення розвитку і навчання, розвитку і виховання.
Вітчизняна позиція бере початок у роботах К. Д. Ушинського, Л. С. Виготського, Г. С. Костюка. Стверджується єдність розвитку і навчання (виховання), яка означає, що розвиток дитини здійснюється у різноманітній діяльності, організація якої є змістом навчання і виховання.
Особливістю навчально-виховного процесу є обумовленість його ефективності психологічним фактором.
Психологічний фактор - узагальнене поняття, в якому фіксується динамічна сукупність психічних властивостей окремих індивідів, соціальних груп і в цілому суспільства. У цьому понятті конкретизується поняття "людський фактор".
У різних сферах діяльності переважають ті чи інші елементи психологічного фактору. В навчанні найбільшого значення набувають такі психічні процеси учнів: увага, пам'ять, мислення, уява. У науковій роботі - інтелект, пам'ять, інтуїція вчених; у художній діяльності - емоції, фантазія митця.
Шлях до підвищення ефективності роботи школи лежить через врахування психологічного фактора навчально-виховного процесу. Розвиток особистості повинен бути не тільки декларованим метою освітніх установ, а стати реальним критерієм ефективності їх роботи.
Основні групи шкільних проблем, що потребують участі психолога - це:
Сьогодні в психології нагромаджено багато знань про розвиток і формування особистості. Використання їх у педагогічній практиці не є автоматичним і вимагає певної психологічної компетентності. Тому вчитель не в змозі сам вирішити весь обсяг психологічних проблем навчання і виховання. В оцінці учня вчителі переважно користуються своїми враженнями, а не науково обгрунтованою інформацією про нього.
Виникає потреба у появі нової професії - шкільного психолога.